Що таке больовий синдром?
Больовий синдром — це складний системний патологічний процес, який являє собою набагато більше, ніж просто локальну реакцію на пошкодження тканин. Він охоплює комплексний ланцюг процесів, до якого належать:
- місцева реакція на ураження;
- передача та сприйняття больового імпульсу;
- його психоемоційна оцінка;
- відповідна вегетативна та поведінкова реакція всього організму.
Міжнародна асоціація дослідження болю (International Association for the Study of Pain — IASP) запропонувала розглядати біль як багатофакторну модель, що виходить за межі суто фізичного відчуття. Згідно з визначенням спеціалістів організації біль — це «неприємне відчуття та емоційне переживання, пов’язане з наявним або потенційним пошкодженням тканин». Таке трактування підкреслює, що больовий синдром — це не лише фізіологічний процес, а й суб’єктивний досвід, який супроводжується емоційними переживаннями та психологічними реакціями. Больовий синдром часто діагностують у сфері неврології, травматології, стоматології, гінекології, урології та інших галузях медицини.
У клінічній практиці розрізняють 2 основні типи больового синдрому:
- гострий біль — відіграє важливу сигнальну роль в організмі. Його основна функція полягає в тому, щоб попередити людину про потенційну небезпеку або пошкодження тканин. Гострий біль виникає внаслідок дії больових стимулів на спеціалізовані нервові закінчення, що сприймають пошкодження тканин. Характерною особливістю гострого болю є його швидкий початок — відчуття болю з’являється через близько 0,1 с після початку дії больового стимулу;
- хронічний больовий синдром — зберігається протягом тривалого періоду часу, зазвичай понад 3–6 міс. Він може бути наслідком різноманітних хронічних захворювань, травм, неврологічних розладів тощо.
Також виділяють основні види больового синдрому:
- корінцевий — характеризується болем, що розвивається внаслідок ураження або подразнення корінця спинномозкового нерва;
- вертебральний — розвивається внаслідок ураження хребців, міжхребцевих дисків або елементів хребетного рухового сегмента (зв’язок, м’язів). Найбільш поширена причина цього виду больового синдрому — остеохондроз;
- міофасціальний — це стан, при якому виявляють формування специфічних локальних вогнищ у м’язово-фасціальних структурах, унаслідок чого розвивається хронічний біль та обмеження рухливості;
- абдомінальний — причина розвитку — патологія органів черевної порожнини.
У лікуванні хворих із больовим синдромом застосовують 4 основні групи препаратів:
- нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) — найбільш широко застосовувана група. Вони пригнічують синтез медіаторів запалення — простагландинів, що зменшує вираженість больових відчуттів та запального процесу. Ліки застосовують при помірному (перорально чи парентерально) та значно вираженому болю (парентерально). Наприклад, ацетилсаліцилат лізину (порошок ацетилсаліцилової кислоти для розчину для ін’єкцій) призначений для внутрішньом’язового чи внутрішньовенного введення;
- прості анальгетики (парацетамол);
- комбіновані анальгетики (наприклад парацетамол + НПЗП);
- опіоїдні анальгетики.
Загальні принципи медикаментозного лікування больового синдрому
Лікування больового синдрому є надзвичайно важливим завданням, оскільки біль має серйозний негативний вплив на якість життя пацієнтів. Недолікований больовий синдром викликає численні ускладнення, серед яких порушення сну, депресія, тривожні розлади, зниження працездатності та соціальної активності. У терапії таких пацієнтів варто дотримуватися загальних принципів:
- визначити причини та характер болю;
- дотримуватися принципу поетапної анальгезії;
- застосовувати комбіноване лікування;
- проводити періодичну корекцію дозування;
- підбирати оптимальний шлях введення;
- запобігати розвитку побічних ефектів;
- використовувати мультимодальний підхід (поєднувати фармакотерапію з іншими методами: фізіотерапією, психотерапією тощо);
- навчати пацієнта принципів самоконтролю болю, правильного застосування знеболювальних препаратів та нефармакологічних методів.
Невідкладна допомога при больовому синдромі
Невідкладна допомога при больовому синдромі включає низку важливих заходів, таких як:
- швидка оцінка ступеня вираженості та характеру болю — за допомогою спеціальних шкал (візуально-аналогової, числової та ін.) визначається ступінь вираженості болю, локалізація, характер, іррадіація та можливі супутні симптоми;
- встановлення можливої причини болю;
- парентеральне знеболення з використанням неопіоїдних та опіоїдних лікарських засобів;
- ад’ювантна терапія (протисудомні препарати, антидепресанти тощо);
- використання регіонарних методів знеболення (регіонарні блокади різного рівня);
- постійний моніторинг стану пацієнта (рівня артеріального тиску (АТ), частоти серцевих скорочень (ЧСС), частоти дихання (ЧД));
- підготовка до госпіталізації (за необхідності).
Як лікувати больовий синдром?
Ключовий напрямок фармакотерапії болю — призначення препаратів з анальгетичним ефектом, наприклад ацетилсаліцилат лізину. В інструкції до лікарського засобу зазначено, що препарат застосовують для симптоматичного лікування больового синдрому різного походження (головний, зубний, післяопераційний, м’язовий, неврологічний тощо).
При больовому синдромі рекомендується розпочинати терапію з одноразового введення 1 г ацетилсаліцилату лізину. Порошок розводять безпосередньо перед застосуванням: в 5 мл води для ін’єкцій. Початкова доза дозволяє досягти належного знеболювального ефекту при відносно легких клінічних проявах. Однак у випадках тяжкої форми болю разова доза препарату може бути підвищена до 2 г, при цьому максимальна добова доза не повинна перевищувати 10 г. Тривалість курсу лікування ацетилсаліцилатом лізину зазвичай становить 3‒10 днів залежно від клінічної ситуації. У більшості випадків протягом цього періоду вдається досягти ефективного контролю над больовим синдромом.