Table Of Content
- Росія давно використовує інформаційні операції як важливий інструмент впливу на внутрішню політику європейських країн. Соціальні мережі стали ідеальним середовищем для поширення дезінформації, маніпуляцій та створення альтернативної реальності, яка сприяє стратегічним цілям Кремля. У цій інформаційній війні активно залучаються інфлюенсери – популярні блогери та автори контенту, які мають значний вплив на громадську думку.
- Меседжі, націлені на Францію: створення недовіри до західних урядів
- Румунія: підтримка антизахідних кандидатів
- Німеччина: енергетична криза як інструмент тиску
- Італія: культурні меседжі та історична ностальгія
- Як Європі відбиватися?
Росія давно використовує інформаційні операції як важливий інструмент впливу на внутрішню політику європейських країн. Соціальні мережі стали ідеальним середовищем для поширення дезінформації, маніпуляцій та створення альтернативної реальності, яка сприяє стратегічним цілям Кремля. У цій інформаційній війні активно залучаються інфлюенсери – популярні блогери та автори контенту, які мають значний вплив на громадську думку.
Меседжі, націлені на Францію: створення недовіри до західних урядів
У Франції основні проросійські меседжі спрямовані на створення недовіри до уряду, НАТО та Європейського Союзу. Наприклад, у 2023 році в соціальних мережах активно поширювався наратив про «енергетичний шантаж», нібито здійснюваний ЄС через підтримку України. Одним із ключових інструментів стали відео популярних французьких інфлюенсерів, які стверджували, що санкції проти Росії шкодять виключно європейцям, тоді як Москва нібито посилює свої позиції.
Іншим яскравим кейсом стала кампанія проти військової підтримки України. Через соціальні мережі поширювались маніпулятивні меседжі про те, що французька зброя «використовується проти мирного населення» в Україні. Ці заяви базувались на фейкових матеріалах, які публікували проросійські активісти.
Румунія: підтримка антизахідних кандидатів
У Румунії Росія активно працює на дискредитацію західних цінностей і підтримку політиків, які відкрито чи приховано займають проросійські позиції. Яскравим прикладом є вибори 2024 року, під час яких проросійський кандидат Келін Джорджеску став центральною фігурою в інформаційних кампаніях.
Інфлюенсери з великими аудиторіями на платформах, таких як TikTok та Twitter, поширювали меседжі про те, що Румунія нібито «втратила суверенітет» через членство в ЄС і НАТО. Джорджеску зображували як «єдиного лідера», здатного повернути країні «незалежність». Ця стратегія дозволила Кремлю впливати на молоду аудиторію, яка часто не довіряє традиційним медіа.
Німеччина: енергетична криза як інструмент тиску
У Німеччині російська пропаганда зосередилася на темі енергетичної кризи. З початку повномасштабного вторгнення в Україну прокремлівські наративи активно використовували тезу про те, що санкції проти Росії нібито призводять до «руйнування німецької економіки».
Особливої уваги заслуговує кампанія, спрямована на дискредитацію політики «зеленого переходу» Німеччини. Через соціальні мережі поширювались твердження, що залежність від російського газу є «єдиним реальним варіантом» для забезпечення енергетичної безпеки. Такі меседжі посилювались шляхом підтримки популярних блогерів та навіть місцевих політиків, які відкрито критикували урядові рішення.
Італія: культурні меседжі та історична ностальгія
В Італії Кремль грає на історичній та культурній близькості, використовуючи меседжі про «традиційні цінності» як противагу «західному декадансу». Проросійські інфлюенсери активно поширюють контент, який романтизує Росію як країну, що «захищає традиційну сім’ю» та виступає проти «агресивного лібералізму» Заходу.
Ця стратегія знайшла підтримку серед частини італійської аудиторії, яка виступає проти соціальних реформ, пов’язаних із правами ЛГБТК+, та політики гендерної рівності. Особливого поширення такі меседжі набули через платформу Facebook, де впливові італійські блогери створюють відео, які набирають сотні тисяч переглядів.
Як Європі відбиватися?
Ситуація вимагає скоординованих дій на рівні Європейського Союзу. По-перше, необхідно посилити моніторинг соціальних мереж, щоб виявляти джерела дезінформації та блокувати їх на ранніх стадіях.
По-друге, критично важливо розвивати цифрову грамотність серед європейців. Громадяни повинні розуміти, як розпізнавати маніпуляції та перевіряти достовірність джерел інформації.
Нарешті, держави-члени ЄС мають інвестувати в незалежні медіа та створення якісного контенту, який може стати альтернативою фейкам та пропаганді.
Російська інформаційна війна є серйозним викликом, але об’єднані зусилля Європи можуть зменшити її вплив і захистити демократичні цінності континенту. Кожен кейс російської пропаганди – це урок, який країнам ЄС слід врахувати, щоб у майбутньому бути більш готовими до нової інформаційної атаки.